– У тебе, сестра, поживу, а то дружина і мати на роботу женуть!: Якби я тоді знала чим закінчиться той вечір!

4

– Привіт, сестричка, – пустиш мене до себе? – на порозі мій молодший брат Святослав, або Святик, як ми кличемо його з мамою. – Я з дружиною посварився, хочу у тебе деякий час пересидіти.

Мені 27 років, братові 24. Одружився він два роки тому, зараз у нього підростає однорічна дочка. У нас з чоловіком дітей поки немає, живемо в однокімнатній квартирі чоловіка, яку йому залишила бабуся, плануємо через 2 роки купити квартиру побільше, тоді і дітей заведемо.

– А чого до мами не пішов? – питаю Святика.

– Розумієш, у нас з нею постійні тертя і розбіжності, – відповідає, – не хочу весь час нотації слухати.

Мама у нас дійсно, сувора, вважає, що тільки її думка вірна. Сперечатися з матусєю марно, краще відразу під танк.

– Ну проходь, – кажу, –  диванчик у нас на кухні, не дуже зручний, але іншого немає.

– Та я не буду у вас довго, зніму квартиру, – запевнив брат, розташовуючись на кухні, – а поїсти даси? Я голодний.

Накладаю, годую, мию посуд, все ж гість. Мій чоловік все це робить сам, та й готує теж із задоволенням, якщо раніше мене вдома.

Мимохідь, питаю, а що ж сталося? Чому від дружини пішов?

-Ти ж знаєш, яка Свєтка, – зітхає братик, – непримиренна, майже, як наша мама. Посміхатися розучилася. Тільки бурчить і претензії пред’являє.

Ну, так сам вибирав, думаю. Світлану я знала не дуже добре. В наші рідкісні з чоловіком парафії до них в гості вона була не дуже балакучою, дивилася похмуро і насторожено.

Ми з нею не сварилися, не конфліктували, просто спілкувалися, лише формально і ввічливо, не більше.

Брат розповів мені, що він у відпустці і попросив поки нічого не говорити нашій мамі про його сімейні негаразди.

Ну стали жити потихеньку. Тимчасово перетворилося вже в більше місяця. І, чим далі, тим менше мені подобалося.

Що за відпустка була у брата, я так і не зрозуміла. На роботу він взагалі не ходив, на дрібні витрати просив у мене або у мого чоловіка.

А, приходячи додому, я все частіше заставала таку картину: все з’їдено, посуду брудного гора, на кухні срач, а брат з чоловіком або пuво n’ють на балконі, або в приставку рiжуться в кімнаті.

І застрільником всього цього був мій брат, чоловік раніше такого собі не дозволяв.

Я намагалася з братиком поговорити, чоловікові вимовляла вже, що цей вічне свято вечорами – зовсім не справа.

– Так кинь, сестричка, – n’яно посміхався Святик – не ставай, як моя Свєтка, занудою.

Під кінець другого місяця проживання братика на нашій кухні, після того, як застала вдома не тільки чоловіка і брата, але і трьох друзів Святика, я не витримала і поскаржилася мамі.

-Гони ти його в шию! Розбіжності у нього з дружиною!, – сказала мама, – так невістка моя – золота жінка. У декреті сидить і працює, а твій братик, на мій сором і жах, вже півроку копійки в будинок не приносить, звільнили його, генія невизнаного.

Брат у мене архітектор за освітою. Творча, типу, людина. Тільки не творить, а витворяє.

Після тієї розмови я пішла до Світлани, благо, 1 зупинка на метро. Ну, так і є, братик звалив від проблем:

– Ні на роботу не хотів влаштовуватися, ні по дому допомогти, – зітхала Світлана, – все тільки пuвка б попити, так в комп’ютері залипнути. Дочку на руки взяти не зволив жодного разу, не те що б памперс поміняти, або погуляти з дитиною.

Світлана і зізналася, що гостей завжди побоювалася, тому що після таких гостей, та ще й з випuвкою, брат зривався з котушок на кілька днів.

-Втомилася я. Люблю я твого брата, і він мене любить, знаю, але такий безвідповідальний тип!

Подзвонила я мамі, вона теж під’їхала до невістки. Стали ми думати, що робити, та як бути.

-Вигоняй його, сьогодні ж, – постановила мама, – і я відмовлю йому від будинку. До друзів не піде. Він поїсти любить, а що у його безквартирних холостяків поїси!

Вирішено – зроблено. У той же вечір, повернувшись додому, не дивлячись на n’яний опір брата, я його виставила. Вранці чоловікові втик дала, пригрозивши відходом до мами.

-Так я і сам вже не радий, що ти до нас його пустила, – зізнався чоловік, – я вже не можу в такому режимі жити, та й грошей весь час просить, то на пuво, то на сигaрети.

Святик? Він повернувся до дружини. Умову йому Світлана поставила таку: або розлучення, або на роботу хай іде, або нехай сидить в декреті з донькою.

Брат вибрав друге. Півтора року з тих пір пройшло. Начебто за розум взявся. Свєтка, до речі, дуже хороша дівчина виявилася. Ми з нею останнім часом – не розлий вода.

І, коли разом збираємося, спuртного на стіл взагалі не ставимо. Чоловік мій не n’є, невістка теж, а мені і не можна, я дитину чекаю.


Источник